Гліб Богомол
Юна дівчина зростала
В Сахарі, в оазі
От приходить караван
До нього із Азії
ДІВЧИНА
Іноземцю, розкажи
Що робиться в світі?
КАРАВАННИК
Спершу принеси води
Несила терпіти!
ДІВЧИНА
Що вода? Вода й вода
Вода — нецікаво
Ти повідай про Багдад
Про інші держави.
КАРАВАННИК
Розповів би, та присох
Язик мій до рота
Дай хоч крАпельку, ковток…
ДІВЧИНА
Тьху, яка нудота!
Хто б до нас не завітав —
Про воду й про воду
Тут марнуєш серед пальм
І юність, і вроду
Зазирнеш у чайхану
Подражниш собаку…
А тобі б лиш рідину
Без кольору й смАку!
КАРАВАННИК
Дай хоч трохи, помираю
Заради Аллаха…
ПІду, ще когОсь спитаю
Прощавай, невдахо.
(убігає, чути її веселий голос; караванник падає на пісок та помирає)
А як треба вам моралі
Слухайте, дівчата:
Аби солов’ї співали
Їм треба давати!