Тарас Ліпольц
Знайдуть мій череп посеред Європи
Й майбутній археолог зрозуміє
Що я знаходжусь, згідно гороскопу
На місці, що колись звалося “Київ”
І що зі мнов поховано конспекти
Де пораховані мої митарства
Записані як хокку та сонети
Що славлять дармоїдство й марнославство
За те, що я лежав не там, де треба
Немов планета, що упала з неба
Чи та вівця, яка втекла з отари
Мене назве доцент неандертальцем
І покладе мене за глум й облуду
В музей, під скло, на суд чесному люду
Які нездари жили в ту епоху
Ой, прикро за людей… Та, врешті, похуй!
(Вільний переклад з російської Гліба Сітька)