Гліб Сітько
Не важливо, де й коли
Сталась сильна повінь
Рятувалась на айві
Чорна Скорпіониха
Бачить, проліта повз неї
Стомлений Лелека
— Друже, порятуй же мене!
— Летіти далеко
Ще й, боюся, вкусиш…
— Ні!
Я ж сама загину
У брудній оцій воді…
— Ну, сідай на спину
Пів години протекло
Вна не стерпіла
Та вкусила під крило
— Що ти наробила!
Ми ж потонемо удвох
І ти обіцяла…
— Що робити, я — лайно!
Така моя карма
Як Лелеку нам не жаль
Він й сам винуватий
Знай, москаль — завжди москаль
Тупа, злобна вата!